Зустріч

Зустрічі бувають різноманітні: принагідні чи домовлені, милі або немилі, бажані чи небажані, зобов’язуючі чи свобідні, дружні, захоплюючі. В нормальних обставинах життя, майже цілий Божий день ми перебуваємо в стані якоїсь зустрічі, з кимось одним чи з багатьма людьми. Зустрічі, можна б сміливо сказати, це складова частина нормального людського життя. Тяжко було б для людини перебувати одинокою. Хоча часами прагнемо і справді потребуємо бути без товариства інших осіб.
Запрошую Тебе, дорогий Друже, до ще однієї зустрічі з цікавими людьми. Цей сайт, як і його «брат» – журнал, є для Тебе. Помандруй цими віртуальними сторінками і пошукай відповіді на свої запитання.

ІСУС ХРИСТОС І ЗАМОЖНИЙ ЮНАК

Сьогодні розважатимемо над євангельською розповіддю про юнака, якого Господь покликав стати апостолом, а той відмовився. Велика честь, велика радість, велике служіння – усе лежало перед цим юнаком. Але він відійшов від Спасителя, сумно схиливши голову. Але ж у його душі щось було, щось тривожило його, він був гарною людиною, чесною, добропорядною, він дотримувався заповідей. Мабуть, він піклувався про бідних, оскільки був заможним. Але відчував, що цього замало, що треба зробити ще якесь зусилля, ще один крок. Чи вірно він розумів? Звісно, вірно. Але він не спромігся зробити цей крок, оступився і ніби хитнувся назад.
У Святому Письмі є грізні слова Господа. Звертаючись до тих, хто не робить цього кроку, Спаситель говорить: «Ти не холодний і не гарячий», – байдужий, холодний серцем. І зараз ми маємо замислитись: можливо, і нам треба зробити цей крок? Тому що ми маємо Божу благодать, Христову віру, євангельську істину. А все ж часто йдемо життям понурі й сумні. Часто нам все видається одноманітним, майже нудним. І ми перетворюємось на того, хто не холодний і не гарячий.
Усі ми можемо вважати себе віруючими людьми. І взагалі, більшість людей світу так чи інакше вірять. Але Господь чекає від нас більшого. Він чекає навернення серця до Нього. І якщо цього кроку не зробити, так і залишишся не холодним і не гарячим, байдужим, що без сенсу крокує життям. Ми приходимо до храму, а серце наше залишається кам’яним. Ми відкриваємо Боже Слово, а слова пролітають повз нас. Нас гнітить туга і сум, тому що ми не холодні, не гарячі, а потрібно зробити ще один порух серця. «Тому що, якщо не навернетесь, – говорить Господь, – то не ввійдете до Царства Божого». Ось правда про наше життя. Можна залишитись до кінця своїх днів з ярликом християнина і жити сірим, бездарним, понурим, нікчемним життям. А життя ж бо має для усіх нас бути святом, подвигом, горінням – у кожного на своєму місці, нехай маленькому чи непомітному.
Я хочу привернути вашу увагу до одного дивовижного подвигу черниці з далекої Індії. Ще дівчинкою, а родом вона з Албанії, мріяла стати проповідником Божого Слова серед поган. І ця мрія привела її до Індії, де вона оселилася в монастирі й прийняла ім’я Тереза. Там вона молилась, як усі черниці, брала участь у богослужіннях, співала, працювала на кухні. Але не могла залишитись в монастирі, тому що мала палке серце. Коли їй доводилося виходити на вулиці Калькутти, великого міста, де був монастир, вона бачила десятки безпритульних, голодних людей, які вмирали просто на асфальті, дітей, яких викидали батьки-злидарі і вони там тинялися серед кішок і мавп.
І ця юна черниця усвідомила, що не може спокійно молитися за стінами свого монастиря, якщо хоче бути служителькою Христа Спасителя. З великими труднощами виблагала у церковного начальства дозвіл вийти зі стін монастиря й оселитися в нетрях – брудних, страшних, наповнених покидьками, біднотою, людьми, нижчими за жебраків. Спершу вона присвятила себе конаючим. Ось вона бачить, що помирає чоловік – з допомогою людей переносить до хатини, обмиває, молиться над ним, хоча це був язичник, і відпроваджує у вічну путь.
Господь благословив її починання. У неї знайшлися послідовники, їм допомагали заможні люди з інших країн, надсилаючи кошти. І сьогодні ці черниці з’являються в усіх куточках землі, де є біда, де вбивають, калічать, де воюють, де панує катастрофа. Вони не мають нічого, вони самі бідні: біла чернеча одіж, похідне ліжко, яке можна покласти до торби, і кілька необхідних речей – усе їхнє майно. Але як живеться цим людям, котрих чекають, мов ангелів, і в Лівані, і в Ірландії, і скрізь, де вбивають? Як їм живеться? Вони все віддають людям. Звідки вони черпають сили?
Ця жінка, якій присуджено міжнародну премію Миру, говорить, що найголовніше, що несуть вона і її сестри – це любов. Світ вже давно озвірів, люди стали жорстокими, і єдине, що може їх врятувати – це навернення до євангельських заповідей, до любові.
Звісно, таке служіння – це подвиг. Ми скажемо: «Ну хто із нас здатний на таке?» А я відповім вам, що у кожного є своє покликання, у кожної людини знайдеться те, що вона може для цього зробити, але перше, що необхідно – це повернутися до Господа. Увірувати ще раз, навернутися ще раз, звернутися до Божого Духа ще раз і збагнути, що без Нього немає життя, навернутися усім серцем, усім єством, полюбити Господа до кінця. Це буде не сліпий фанатизм, не те, що робить людину безумною, озлобленою, глухою до слів інших людей, це буде та віра, яка сіє у серці Христову любов.

Прочитать остальную часть записи »

Вдягніться, отже, як вибрані Божі, святі й любі, у серце спочутливе, доброту, смиренність, лагідність, довготерпеливість, терплячи один одного й прощаючи одне одному взаємно, коли б хтось мав на кого скаргу. Так, як Господь простив вам, чиніть і ви так само. А над усе будьте в любові, що є зв’язок досконалости, і нехай панує в серцях ваших мир Христовий, до якого ви були покликані, в одному тілі, та й будьте вдячні. Слово Христове нехай у вас перебуває щедро: навчайтесь у всякій мудрості й напоумлюйте одні одних, співаючи Богові з подякою від свого серця псалми, гимни та духовні пісні.

Один знатний спитав Ісуса: “Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?” А Ісус озвавсь до нього: “Чому мене звеш благим? Ніхто не благий, хіба один Бог. Ти заповіді знаєш: не перелюбствуй, не вбивай, не кради, не свідкуй ложно, шануй свого батька і матір”. Той же відповів: “Все це я зберіг змалку”. Почувши те Ісус, сказав до нього: “Одного ще тобі бракує: продай усе, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді прийди і йди слідом за мною”. Почувши це, той засмутився вельми, бо був дуже багатий. Глянув Ісус на нього й мовив: “Як тяжко тим, що багатства мають, увійти в Царство Боже! Легше пройти верблюдові крізь вушко в голці, ніж багатому ввійти в Царство Боже”. А ті, що слухали, сказали: “Хто ж тоді може спастися?” Він відповів: “Неможливе в людей, можливе є в Бога”.

Звичайне слово «дякую»

Кілька днів тому я почув цікаву, але водночас прикру історію. Літня жінка вирішила подарувати невелику різдвяну шопку для своєї улюбленої дочки, котра тільки-но переїхала до нового помешкання. На думку матері, саме це прикрасило би нову оселю. Проте, почула від своєї доньки, що такі речі вже давно немодні у «євро» квартирах.
Вдячність людського серця, чи це ще актуальне у світі бізнесу та ері інтернету?
Саме цю тематику пропонує нам недільний євангельський уривок. Ісус долає свій шлях до Єрусалиму, проходячи дорогами на пограниччі Самарії та Галилеї. Саме там має звершитися Його відкупительна місія. Але шлях Бога – це допомога кожній потребуючій душі. Прокажені були людьми абсолютно відкиненими юдейським суспільством, тому лише здалеку наважуються просити про очищення від жахливої хвороби. Ісус посилає їх, щоб показалися священикові, оскільки цього вимагало жидівське право.
В дорозі ці люди зазнають оздоровлення, однак лише один самарянин є тим, хто здатний принести подяку. Мешканець Самарії невипадково є дієвою особою цієї сцени, адже зі сторінок Нового Завіту добре знаємо про надзвичайно конфліктні відносини самарян з юдеями. Цим св. євангелист Лука в черговий раз бажає підкреслити, що Бог приходить спасти кожного. З десяти оздоровлених, приходить подякувати лише один, і ним був самарянин. Ісус одержує подяку там, де найменше цього можна було б сподіватись.
Вдячність?! Сьогодні, інколи здається, що якби давно вже залишила сучасний світ. Чи здатна вдячність знову повернутися? Може варто краще не питати про це, а спробувати просто комусь її подарувати, адже це те, що приносить найбільше щастя у людському житті.
Прийняття Бога нашим серцем починається з отого простого і звичайного «дякую». А через Нього завжди приймаємо також свого ближнього, незалежно від того, яким він є. Отож, спробуймо саме таким чином приготовляти наші серця на прихід Месії, що власне там бажає народитися.

Коли ж Христос, ваше життя, з’явиться, тоді й ви з ним з’явитесь у славі. Умертвлюйте, отже, ваші земні члени: розпусту, нечистоту, пристрасті, лиху пожадливість, зажерливість – що є ідолопоклонство. За все це падає гнів Божий на неслухняних. Ви самі нещодавно поводилися так само, коли жили в тому. Тепер же відкиньте й ви все те геть від себе: гнів, лютість, злобу, наклеп, сороміцькі слова з ваших уст! Не говоріть неправди одне одному, бо ви з себе скинули стару людину з її ділами й одягнулися в нову, що відновлюється до досконалого спізнання, відповідно до образу свого Творця. Тим то немає грека, ні юдея, ні обрізання, ні необрізання, ні варвара, ні скита, ні невольника, ні вільного, а все й у всьому – Христос.

Коли він входив в одне село, вийшло йому назустріч десять прокажених, що стояли здалека. Вони піднесли голос і казали: “Ісусе, Наставнику, змилуйся над нами!” Побачивши їх, він промовив: “Ідіть та покажіться священикам”. І сталось, як вони йшли, очистилися. Один же з них, побачивши, що видужав, повернувся, славлячи великим голосом Бога. І припав лицем до ніг Ісуса, почав йому дякувати. Він був самарянин. Озвавсь Ісус і каже: “Хіба не десять очистилось? Де ж дев’ять? І не знайшовся між ними, щоб повернутись, Богові хвалу воздати, ніхто інший, окрім цього чужинця?” І він сказав до нього: “Встань, іди: віра твоя спасла тебе”.

Запрошення

Є багато людей таких, які приймають з радістю Добру Новину, але по короткому часі попадають в потік життєвих турбот, думають тільки про свої поля, воли, багатства, родини. Як результат – не мають часу зайнятися серйозно тим, що прийняли, в що повірили. Вважають себе християнами, але в дійсності ними не є. Навіть не мають часу, щоби призадуматись над тим, як сильно відрізняється їхній спосіб життя від того, чого вчить Христос.
Господь посилає своїх слуг, щоби тебе запросити. Одне запрошення дійшло до тебе. Що це було? Слово, книжка, жест, добра рада, вчинок, приклад… Господь стукає до твоїх дверей день і ніч. Висилає запрошення до тебе, де б ти не був чи не була: в дорозі, інституті, при праці, коли перебуваєш на самоті… Чому ще сидиш? На що чекаєш? Чому не хочеш підкріпитися поживою? Чому терпиш спрагу, коли джерело є перед тобою…?
Христос неустанно запрошує нас до свого столу. Як погано чується Господь, коли запрошує до столу і кладе перед гостями самого себе під видом хліба і вина, а вони не приходять, а що більше дають зрозуміти, що їх це взагалі не цікавить. Коли б ми були на його місці, то поступили би зовсім по іншому. Ми би заставляли силоміць привести кожного, хто відмовляється, а нагороджували би того, хто сам зі своєї волі прийшов. Люди зі страху перед карою і ті, хто прагне нагороди, тиснулися б до Господнього столу так, що не було би для всіх місця. Всі церкви, а навіть небо були би заповнені.
Бог, однак, створив нас вільними, тому нікого не змушує. Він тільки кличе, запрошує. Хоче мати тут на землі і у вічності довкола свого столу гостей, а не в’язнів. Тому спокійно залишає тих, хто погордив його запрошенням на їхньому полі, в їх автомобілі, біля своєї дружини. І посилає свого слугу до інших. А слуга терпеливо ходить і повторює ті самі слова, щоби світлиця все-таки наповнилася гістьми.

Дякуйте Отцеві, який зробив нас гідними мати участь у долі святих у світлі. Він вирвав нас із влади тьми й переніс у царство свого улюбленого Сина, в якому ми маємо відкуплення, прощення гріхів. Він – образ невидимого Бога, первородний усякого створіння, бо в ньому все було створене, що на небі і що на землі, видиме й невидиме: чи то престоли, чи господьства, чи начала, чи власті, все було ним і для нього створене. Він раніш усього, і все існує в ньому. Він також голова тіла, тобто Церкви. Він – начало, первородний з мертвих, так, щоб у всьому він мав першенство.

А Ісус озвавсь до нього: “Один чоловік справив вечерю велику й запросив багатьох. Під час вечері послав він слугу свого сказати запрошеним: Ідіть, усе готове. Тоді всі вони однаково почали відмовлятися. Перший йому сказав: Поле купив я, мушу піти на нього подивитись; вибач мені, прошу тебе. Другий сказав: П’ять пар волів купив я і йду їх спробувати; прошу тебе, вибач мені. А інший мовив: Я одружився і тому не можу прийти. Повернувся слуга й розповів це панові своєму. Розгнівався тоді господар та й каже до слуги свого: Іди щоскоріш на майдани й вулиці міста й приведи сюди вбогих, калік, сліпих, кульгавих. Пане, – озвавсь слуга, – сталось, як ти велів, і місця є ще. Сказав пан до слуги: Піди на шляхи та огорожі й наполягай увійти, щоб дім мій наповнився. Кажу бо вам: Ніхто з отих запрошених не покуштує моєї вечері”.

Нарешті кріпіться в Господі та в могутності його сили. Одягніться в повну зброю Божу, щоб ви могли дати відсіч хитрощам диявольським. Нам бо треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах. Ось чому ви мусите надягнути повну зброю Божу, щоб за лихої години ви могли дати опір і, перемагаючи все, міцно встоятися. Стійте, отже, підперезавши правдою бедра ваші, вдягнувшись у броню справедливости і взувши ноги в готовість, щоб проповідувати Євангелію миру. А над усе візьміть щит віри, яким здолаєте згасити всі розпечені стріли лукавого. Візьміть також шолом спасіння і меч духовний, тобто слово Боже.