Зустріч

Ісус навчав в одній з синагог у суботу. Була ж там одна жінка що її тримав дух у недузі вісімнадцять років: вона була скорчена й не могла ніяк випростатись. Побачивши її Ісус, покликав і промовив до неї: “Жінко, ти звільнена від твоєї недуги”. І поклав на неї руки й вона зараз же випросталась, і почала прославляти Бога. Тоді начальник синагоги, обурений, що Ісус оздоровив у суботу, озвався і мовив до народу: “Шість день є, коли маєте працювати; тоді, отже, приходьте й оздоровляйтесь, а не в день суботній”. Господь у відповідь сказав до нього: “Лицеміри! Чи кожний з вас не відв’язує свого вола або осла від ясел і не веде його поїти? Цю ж жінку, дочку Авраама, що її сатана зв’язав ось вісімнадцять років, не треба було від цих узів звільнити в день суботній?” І як він говорив це, усі противники його засоромились, а ввесь народ радів усім славним вчинкам, які він зробив.

Плід світла є в усьому, що добре, що справедливе та правдиве. Шукайте пильно того, що Господеві подобається. Не беріть участи в безплідних ділах темряви, а радше їх картайте, бо що ті люди потай виробляють, соромно й казати. Все, що ганиться, стає у світлі явним, а все, що виявляється, стає світлом. Тому говорить: “Прокиньсь, о сплячий, і встань із мертвих, а Христос освітить тебе!”
Тож, уважайте пильно, як маєте поводитися, – не як немудрі, а як мудрі, 16. використовуючи час, бо дні лихі. Тому не будьте необачні, а збагніть, що є Господня воля. І не впивайтеся вином, яке доводить до розпусти, а сповнюйтеся Духом. Проказуйте між собою вголос псалми й гимни та духовні пісні, співайте та прославляйте у серцях ваших Господа.

І він розповів їм цю притчу: В одного багача земля вродила гарно. І почав він міркувати, кажучи сам до себе: Що мені робити? Не маю де звезти врожай мій! І каже: Ось що я зроблю: розберу мої стодоли, більші побудую і зберу туди все збіжжя і ввесь мій достаток та й скажу душі своїй: Душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай собі, їж, пий і веселися! А Бог сказав до нього: Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде? Отак воно з тим, хто збирає для себе, замість щоб багатіти в Бога.

Xто є мій ближній?

Сьогоднішнє Євангеліє звертає нашу увагу на важливу тему: хто є мій ближній. Це запитання поставив законовчитель Ісусові, бажаючи себе виправдати і зловити Христа на неправильній відповіді. Ставлячи запитання, вже наперед знає «правильну» відповідь. А Ісус відповідає притчею про доброго самарянина. Чому? Бо Ісус дуже добре знав, яке розуміння мали люди того часу і кого вважали за свого ближнього.
Відповідь Ісуса серед єврейського народу часто розбуджувало невдоволеня, оскільки до грона ближніх зараховували тільки осіб з вибраного народу, яким був Ізраїль. Самаряни, чужинці чи погани для юдеїв не вважались за ближніх. Самаряни навіть, вважались за єретиків, тобто людьми, котрі були поза релігійною спільнотою, і, будучи нечистими, не могли виявляти милосердя до інших.
Питання, хто є моїм ближнім, актуальне і сьогодні. Часто ми вважаємо когось за свого ближнього людину цього самого віровизнання, або однодумця, чи того, хто має такий самий колір шкіри. Можемо вважати за свого ближнього виключно тата, маму, брата чи сестру…
В одному місці на ринку сидів жебрак. Повз нього проходило дуже багато людей. Кожний був заклопотаний своїми справами, між ними були люди високого становища у суспільстві. Закінчувався день, а жебрак далі сидів чекаючи на милостиню. Вечером біля нього пройшов чоловік середнього віку і за кілька кроків від жебрака зупинився. По хвилині призадуми почав шукати гроші в кишені. Але, на жаль, грошей у нього не було. Він поглянув на жебрака і лагідно промовив: «Вибач, але я не маю, що тобі дати», – і при цьому лагідно усміхнувся. І на превелике здивування у відповідь теж отримав усмішку від чоловіка, який сидів на землі, враз зі словами: «Ти дав мені щось більше, ніж гроші. Ти подарував мені частину свого серця».
Постать самарянина вчить нас, як маємо поступати в щоденному житті, бо він, коли побачив пораненого чоловіка, не дивився чи це ворог, чи приятель. Для нього найперше це була людина, яка потребує допомоги.
Ісус не уникає відповіді, але водночас не входить у дискусію. Він лише показує, як потрібно поступати у житті, щоб милосердя до ближнього проявляється щодня. Адже найважливіше не слово, а діло.

Отож, благаю вас я, Господній в’язень, поводитися достойно покликання, яким вас візвано, в повноті покори й лагідности, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, стараючися зберігати єдність духа зв’язком миру. Одне бо тіло, один дух, а й в одній надії вашого покликання, яким ви були візвані. Один Господь, одна віра, одне хрищення. Один Бог і Отець усіх, що над усіма й через усіх і в усіх.

І ось якийсь законовчитель устав, щоб його випробувати, та й каже: “Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути?” А Ісус мовив до нього: “В законі що написано? Як там читаєш?” Озвався той і каже: “Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією твоєю душею і всією силою твоєю і всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого”. “Ти добре відповів”, сказав (Ісус), “роби це й будеш жити”. Та той, бажаючи себе самого виправдати, каже до Ісуса: “А хто мій ближній?” Мовив тоді Ісус, кажучи: “Один чоловік спускався з Єрусалиму до Єрихону й потрапив розбійникам, що його обдерли й побили тяжко та й пішли геть, зоставивши півмертвого. Випадком ішов якийсь священик тією дорогою; побачив він його й, збочивши, пройшов мимо. Так само й левіт прийшов на те місце, глянув на нього й пройшов мимо. Але один самарянин, що був у дорозі, зненацька надійшов (на нього) й, побачивши його, змилосердився. Він приступив до нього, перев’язав йому рани, полив їх оливою і вином; потім посадив його на власну скотину, привів до заїзду й доглянув за ним. На другий день він вийняв два динари, дав їх господареві й мовив: Доглядай за ним, і те, що витратиш на нього більше, я заплачу тобі, коли повернуся. Хто з оцих трьох, на твою думку, був ближнім тому, що потрапив розбійникам у руки?” Він відповів: “Той, хто вчинив над ним милосердя”. Тоді Ісус сказав до нього: “Іди і ти роби так само”.

Зроби перший крок

У сьогоднішній Євангеліїї мене найбільше вразив вчинок хворої жінки. Вона була повністю видалена з релігійного життя тодішнього Ізраїля, позбавлена доступу до всього святого. У мені зродилося питання, чи такий стан не викликав би в неї великого розпачу й зневіри? Чи часом у мене, будучи на її місті, не опустилися б руки?.. Але, подивімся на її відчайдушний і сміливий крок – вона, сповнена віри й надії, насмілюється діткнутись краю одежі Ісуса Христа. Ця жінка не піддається страху перед людським осудом, а діє сміливо і з вірою. І за це Господь винагороджує її довгожданним видуженням.
Мені важко не погодитися з тим, що і в моєму житті, аби бути правдивим християнином, справжнім послідовником Христа, потрібно неабиякої мужності. Тим, хто вже є з Христом або хоче бути з Ним, слід діяти сміливо. Для молодої людини життя вірою є неможливе без постійного прямування шляхом мужніх вчинків і сміливих виборів. Наприклад, такий простий вчинок – наважитись перехреститись, проходячи попри храм – подекуди, вимагає від нас теж, бодай трохи, сміливості. Бути християнином – це означає не «бути як всі«, а для цього, повірте, потрібно неабиякої відваги.
Любий друже, можливо, вагаєшся визнати Ісуса єдиним Господарем свого життя. Твій сміливий крок зможе зробити чудо: паралізувати сумнів. Ти не віриш, що Він є для тебе найкращим вирішенням всіх твоїх проблем і труднощів? Запевняю тебе, що, не зробивши й найменшого кроку, ти ніколи не позбудешся цього сумніву. Тільки той знає, що таке жити вірою, хто своїм власним життям відчув це. Христос відкривається тим, хто Його приймає, а не тим, хто тільки щось чув про Нього.
Подивись на жінку з сьогоднішньої Євангелії, на її сміливий крок. Довірся Христу, «діткнись» Його! Зроби свій власий крок до Господа! Запевняю тебе, на результат він не змусить довго чекати. Від тепла Божої любові ти відразу помітиш в собі неабиякі зміни.
Можливо це породить в Тобі запитання: які мають бути мої перші сміливі кроки, що саме слід зробити, аби бути з Христом? Відповідь проста. Не слід собі ставити неабиякі завдання чи відважуватись на великі подвиги. Господь не вимагає від нас чогось неможливого. Почни з малого, роби невеликі, але впевнені кроки. Це, наприклад, може бути відмова від вживання поганих слів, обмеження часу сидіння перед телевізором чи комп’ютером, поступове зменшення кількості випалених цигарок чи уникання поганого товариства. Почни практикувати, бодай раз в день, якусь свою приватну молитву. Можеш проявити ініціативу і прибрати свою кімнату чи винести сміття, і т.п. Незабаром побачиш, що ці, на перший погляд, малі речі, теж будуть вимагати неабиякої сміливості. Саме такими малими речами ти навчишся бути вірним Христові й у великому.
Дуже б хотілось, щоб слова сьогоднішнього Апостола: «…ви більше не чужинці і не приходні, а співгромадяни святих і домашні Божі…» (Еф 2,19) – стосувались й Тебе, дорогий друже. Знай, що все в твоїх руках, тобі вирішувати. Зроби бодай крок у напрямку Христа й будь певний, що ти нічого не втратиш. Отож, не бійся!
Відваги тобі!

Бо він – наш мир, він, що зробив із двох одне, зруйнувавши стіну, яка була перегородою, тобто ворожнечу, – своїм тілом скасував закон заповідей у своїх рішеннях, на те, щоб із двох зробити в собі одну нову людину, вчинивши мир між нами, і щоб примирити їх обох в однім тілі з Богом через хрест, убивши ворожнечу в ньому. Він прийшов звістувати мир вам, що були далеко, і мир тим, що були близько; бо через нього, одні й другі, маємо доступ до Отця в однім Дусі.
Отже ж ви більше не чужинці і не приходні, а співгромадяни святих і домашні Божі, побудовані на підвалині апостолів і пророків, де наріжним каменем – сам Ісус Христос. На ньому вся будівля, міцно споєна, росте святим храмом у Господі; на ньому ви теж будуєтеся разом на житло Бога в Дусі.

Аж ось прийшов чоловік, Яір на ім’я, який був головою синагоги. Припавши до ніг Ісуса, він почав його просити зайти до нього в хату, бо була в нього дочка одиначка, яких дванадцять років, і вона вмирала. І як він ішов туди, люди тиснулися до нього.
Аж тут жінка якась, що була хвора дванадцять років на кровотечу й витратила на лікарів увесь свій прожиток, і ніхто з них не міг її оздоровити, підійшовши ззаду, доторкнулась краю його одежі й умить стала здоровою – спинилась її кровотеча. Ісус спитав: “Хто доторкнувся мене?” А що всі відпекувались, Петро мовив: “Наставниче, то люди коло тебе юрмляться і тиснуться”. Ісус же сказав: “Хтось доторкнувся до мене, бо я чув, як сила вийшла з мене”. Побачивши жінка, що не втаїлася, тремтячи підійшла й упавши йому до ніг, призналася перед усіма людьми, чому до нього доторкнулась і як негайно одужала. Сказав їй Ісус: “Дочко, віра твоя спасла тебе, йди в мирі!” Він говорив ще, як приходить хтось від голови синагоги і каже: “Твоя дочка померла, не турбуй більш Учителя”. Ісус почувши це, озвався до нього: “Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться”. Прийшовши до хати, він не пустив нікого з собою всередину, крім Петра, Йоана та Якова з батьком та матір’ю дитини. Всі плакали за нею і голосили. Він же мовив: “Не плачте, вона не вмерла, вона тільки спить”. І ті сміялися з нього, бо знали, що вмерла. А він узяв її за руку й голосно промовив: “Дівчино, пробудися!” І дух її повернувсь до неї, і вона миттю встала. Тоді він звелів дати їй їсти. Батьки ж її були здивовані вельми, та він наказав їм нікому не говорити, що сталося.

Дорогий друже! Хочу запропонувати тобі подорож рядками оповідання з Євангелії, де апостол Лука описує одну із подорожей Христа до генезаретської землі. Щоб твоя подорож була цікавою, ясною і корисною, прошу тебе прочитати євангельський уривок (Лк 8,26-39).
Христос вибирає дорогу, де Його найбільше потребують. На перший погляд здається, що зустріч Ісуса з людиною, навіженою злим духом, випадкова. Але Він добре знає, куди йде. Його любов бажає чимскоріш звільнити ту людину з пут диявола, щоби бути близько неї. Для Господа людина не тільки не байдужа, але можна сказати, що тільки людина насправді цікавить Його. Бог цінить людину більше, ніж людина саму себе.
Це сатана є ворогом людини. Він забирає свободу і нищить в ній образ Бога. Власне так сталося із цим чоловіком, опутаним Легіоном. Але погляд Христа, який випромінює любов до нещасного, змушує злого духа затривожитися: «що мені й тобі, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Благаю тебе, не муч мене!» (Лк 8,28). Злий розуміє, що прийшов його кінець. Прийшов сильніший, щоби впорядкувати життя нещасної людини. Злоба злого духа знищила людину, а любов Христа впорядковує його життя, бо тільки любов може надати йому сенсу.
«Чоловік, з якого вийшли біси, сидів при ногах Ісуса, зодягнений та при умі» (Лк 8,35). Христос привернув гідність людині, яка її втратила. У цьому випадку Ісус стає подібним до милосердного батька, який приймає блудного сина: «І як був він іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його… притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги… бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся… веселитись і радіти треба (…), бо оцей твій брат був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся» (Лк 15,20.22.24.32). Бог сумує, коли людина втрачає свою гідність чи продає її в неволю злого духа. Великою радістю є для Нього повернення гідності Божого образу і подоби. Ось тому Христос бажав переплисти на другий берег Генезаретського озера, щоби принести спасіння також геразинській землі.
Чи поділяють мешканці геразинської землі радість Христа, чи тішаться уздоровленням біснуватого? Чи ці люди були готові прийняти Христа?
Коли «вийшли люди подивитися, що сталось (…) прибули до Ісуса» і, побачивши чоловіка «при умі (…) злякалися» (Лк 8,35). Після доконання інших чуд люди також наповнювалися страхом, але це їх допроваджувало до прославлення Бога, до визнання Христа великим пророком, який повстав серед них (Лк 5,26; 7,16). Натомість, мешканці геразинської землі просять Христа, щоб відійшов від них. Люди, для яких матеріальні речі стають одною з головних цінностей їхнього життя, не в силі прийняти духовних цінностей. Мабуть, для них «вилікування біснуватого» менше вартісне ніж втрата їхнього маєтку.
Христос з радістю спішить на допомогу до тих, що Його взивають. Але якщо Його не потребують – відходить. «Тоді все населення Геразинської округи почало Його просити, щоб відійшов від них (…) І Він увійшов до човна й повернувся» (Лк 8,37).
Кожна людина, для якої Бог зробив справжнє чудо, прагне залишитися назавжди з Ним. Але Господь також вимагає, щоби йти і свідчити про це. «А чоловік, з якого вийшли біси, просив Ісуса, щоб бути з ним«. Христос відсилає його додому. «Пішов той, сповіщаючи по всьому місті, що Ісус зробив йому» (Лк 8,38-39).
Дорогий друже!
Можливо ти витворив зі своїм життям щось більш жахливого ніж біснуватий з євангельської розповіді – тоді чекай на Христа. Навіть, якщо твоє життя перетворилося на справжнє пекло – тоді виглядай Його, незвичайного Гостя. Зрозумій, ти Йому не байдужий, ти є тим, чим він найбільше дорожить. Він тебе так просто не віддасть у руки ворогові.
Можливо, тобі самому потрібно вибігти назустріч Христові. Щоб це сталося у твоєму житті, напочатку розпочни від конкретних кроків. Не погано було б на певний час прикрутити трохи звук твого магнітофона. Бо так важко почути, коли хтось з рідних голосно тебе кличе, не те що вже голос Христа. Якщо ж ти великий прихильник «кольорового ящика» або багато часу проводиш за своїм «улюбленим» комп’ютером, то попробуй трохи відірватися, перепочити, заспокоїтися. Адже ж Христос не стане насильно відривати тебе від будь-чого, у що ти погруз із головою.
Відірвавшись від пут маленьких «дияволів-легіонів», зможеш сам розпочати діалог з Христом. Адже ж і справді, чому б тобі не спробувати заговорити до Христа, чому б у тиші не наважитися розказати Йому все, що у тебе на серці, що ти про Нього думаєш і що думаєш про своє життя. Не бійся Його розгнівати, бо коли про Нього так думаєш, то значить ще Його до глибини не знаєш, значить не чув ще Його лагідного голосу у своїй душі. Після того, як про все Йому розкажеш, що тебе болить і непокоїть, не погано було б затриматися на хвилю в тиші, послухати, що Він тобі скаже, бо це важливо, це дуже важливо.
Можна теж інакше поступити з Христом, з Богом. Ти є людиною вільною, маєш право вибору, дар свободи аж до такої міри, що можеш наперед післати післанців, і ще перед входом до твого дому попросити, щоб Він не приходив, щоб вертався туди, звідки прийшов. Тобі ніхто не заборонить поступити так як люди з краю геразинського. Так! Тобі дано свободу аж до такої ступені, щоб сказати Богові – геть! Ні, Він не спалахне гнівом, не зішле блискавку чи вогонь з неба, щоб тебе спопелити. Ні, Він просто з надією і сумом відійде. Зі сумом, бо любить тебе. Якби ж ти тільки знав, як він любить тебе. А з надією, бо знову спробує делікатно післати до тебе свого післанця, щоб попри все наново подарувати тобі шанс жити, жити сповна.